Артур Ченакал

Ми познайомилися ще підлітками, коли Артур тільки переїхав до Києва, і зустрілися у компанії спільних друзів. Одного разу ми гуляли допізна, я вже дуже запізнилася додому, і тато був розлючений. Артур узяв у мене телефон і сказав: «Андрій Вікторович, я обіцяю, що привезу вашу доньку додому». І, як ви думаєте, таки привіз. Він завжди був відповідальним, турботливим і дуже емпатичним. Тато це знав, і завжди дозволяв мені гуляти з Артуром хоч до ранку.

Ми дружили якнайкраще, разом проходили всі підліткові турбулентності, підтримували одне одного в коханні та розставаннях. Останні роки ми не були дуже близькі, але щоразу зустрічалися з тією ж радістю, як у дитинстві.

Його життєвий девіз був: «Завжди будь на позитиві!». Він завжди казав мені, що все буде добре, навіть коли здавалося, що виходу немає і все пропало.