Діма Слущенко

Ми познайомилися, коли нам було по 8 років, і вчилися в одному класі. Була дитяча закоханість і справжня дружба. Потім універ, і ми обіцяли не віддалятися, але життя вносило свої корективи. Діма написав мені, коли був на Херсонському напрямку. До того я навіть не знала, що він пішов добровольцем. «Інакше я не міг», — казав він.

Він був неймовірним. Дуже добрим і щирим. Завжди казав: «Злим бути легко, але навіщо?». Діма був цікавим і розумним, постійно читав. У кожному деокупованому селі він рятував книги зі зруйнованих бібліотек. Любив музику і мріяв знову стрибати на концертах. Він вболівав за «Вест Гем» і хотів побувати на їхній грі. На війні Діма почав писати книгу. Так багато всього прекрасного він хотів і міг би подарувати цьому світу… Але кулі, як дівчата, примхливі — вони обирають найкращих. Загинув під Бахмутом.

Діма навчив мене цінувати все, що я маю. Де б він не був, він завжди бачив красу і сенси.