Олександр Гряник

Ми познайомилися лише за кілька місяців до війни і планували зустрітись у квітні. Та доля розпорядилася інакше — в квітні Сашко вже був на Азовсталі. Там, де смерть і темрява, він залишався світлом, справжнім джерелом натхнення для мене. Він відкрив мені глибини своєї душі: ділився думками, життєвим досвідом, розповідав про цінності та моральні принципи, що вели його по життю. Його слова завжди були щирими й міцними, і таких, як він, я ще не зустрічала. Я вчилась у нього щодня.

Сашко мріяв про Еверест, але його вершина тепер на Азовсталі. Він казав: "Зазвичай люди загибаються на спуску, друг". Я відповіла: "Тоді тобі знадобляться крила". Ці крила символізували для нас надможливості, віру, незламність і силу духу. Але вони піднесли його до неба, залишивши мене з його світлом і мріями, що тепер живуть у моєму серці.

Він навчив мене слідувати за покликом серця. Його загибель стала рушійною силою глибоких змін у моєму житті, допомогла стати непохитною у власних цінностях і гранично чесною. Після його втрати я відчула обов'язок втілювати ті принципи, якими він жив: любов до побратимів (тепер я займаюсь забезпеченням його підрозділу), повага до природи та прагнення до духовного розвитку. Усі свої маленькі перемоги й миті щастя я присвячую йому.