Станіслав Шестопал

Після загибелі Стаса не минуло жодного дня, щоб я не згадувала його. Це 495 днів, коли в найнеочікуваніший момент накочується пустий біль. Це відчуття складно описати словами, але, на жаль, є багато людей, які зрозуміють його. Я вдячна долі за те, що вона подарувала мені такого друга, бо інакше я могла б ніколи не дізнатися, що люди такого високого ґатунку взагалі існують. Стас був людяним, безкомпромісним і доблесним. У ньому не було внутрішніх розбіжностей і сумнівів, бо він завжди був чесним з собою, і зробив цю чесність своєю силою. Він умів перетворити складні речі на прості, а іноді й смішні.

Він вмів жити легко, і я думаю, що це його вдача: це або є, або нема. У Стаса було. А ще він чудово малював, і всі стаканчики з-під кави, які я залишала в машині, він розмальовував. На щастя, вони залишилися. Ніколи б не подумала, що звичайний паперовий стаканчик може так багато важити.

Кожного разу, коли мені страшно і треба на щось зважитись, я згадую Стаса. Я знаю, що він би точно не боявся і вже б зробив це сто разів. І я просто йду і роблю.