Олександр Грицина

Коли куля зупинила серце Сашка, я вперше зрозуміла, що таке справжня несправедливість. Несправедливість у найвищому її прояві. Бо він мав жити це життя. Йому було лише 29 років. Завжди усміхнений, добрий і світлий. У ньому до останнього зберігалася дитяча наївність, яка дивовижно поєднувалася з неймовірною силою. Силою, про яку ніхто навіть не здогадувався, доки він не пішов на фронт і не закрив собою всіх нас. Мій герой. Моя вічна біль.

Я не встигла віддати всю любов моєму малому. Він знав, що я його люблю, але чи знав, як сильно?.. Здавалося, все попереду, усе встигнемо. Він жив життя, як чернетку, завжди думаючи, що потім усе виправить і зробить правильно. І я жила так само.

Одна куля. Одна мить. Одна труна. Одна могила. І більше нічого не можна виправити, прожити знову, сказати, почути. Санька перший зробив помилку, яку не можна виправити. І дав мені урок: більше ніяких чернеток.