Руслан Білий

Руслан — чоловік моєї хрещеної. З 2014 року він був на війні. Я не знала його тісно, але завжди хотіла, щоб він був мені батьком. Жалкую, що була надто малою, щоб поспілкуватися з ним по-справжньому. Не встигла…

Його загибель стала горем для сім’ї моєї хрещеної і для мене теж. У моїй пам’яті він назавжди залишиться доброю, сонячною людиною. Мудрим, мужнім, сильним батьком, навіть якщо ми не були родичами. Ми пам’ятаємо про нього. Я ніколи не забуду. Дякую, Руслане. Безмежно.

Руслан навчив мене мужності, вміння знаходити хоч якийсь промінь світла навіть у великій темряві, і надії. Здохни, росія.