Волонтерки Марія Тарабан і Аліна Дацевич: бліц з засновницями БФ ВИДНОКОЛО
У світі RBTNK є 6 персонажів, які разом виборюють перемогу: Захисник, Медик, Рятувальник (фронт) та Волонтер, Журналіст, Працівник (тил). Ці супергерої серед нас: зі своїм бекграундом, скілами та суперсилами — різні, але об‘єднані спільною метою. Ми хочемо, щоб спільнота RBTNK знала про них більше. Тож у рубриці Superheroes говоримо з нашими героями про важливе: чому вони обрали цю роль, яка їхня місія, їхні мрії та артефакти, які допомагають триматись.
У Слов’янську ми зустрілись з Марією Тарабан і Аліною Дацевич — волонтерками, які з 2023 року розвивають благодійний фонд «Видноколо».
Марічка, Аліна, привіт! Розкажіть про свою роботу
М: Я засновниця фонду «Видноколо».
А: Я операційна директорка.
М: Ми вдвох займаємось всіма операційними процесами: від організації зборів і комунікації з підрозділами, бригадами до логістики і звітності.
А: І ще у нас є команда, яка закриває дизайн, тексти, зовнішні комунікації.
В чому ваша місія?
М: Бути поруч з військовими. Робити все, що в моїх силах, аби закривати їх потреби.
А: Думаю, наша місія — хоча б на 1% спростити життя військових. Щоб вони не думали, де їм взяти машину чи дрони. Швидко реагувати і бути підтримкою настільки, наскільки можливо.
Чому обрали саме цю роль на війні?
М: У перші дні повномасштабного я відкрила збір на тепловізор для друзів тата. Коли закрили його, відчула, що це надає мені сенсовості існування в буремні часи. Все навколо падає, а ти відчуваєш себе потрібним. Це дає сили рухатись. Я не можу жити життя осторонь. Бути залученою в боротьбу — це не вибір, а обов’язок.
А: 26 лютого 2022 року я підвозила свого тата в військкомат, хоча він непризовного віку. Тоді він сказав: «Я йду, щоб ви з братом туди не йшли. Щоб ви цього не бачили». І я відчула, що не можу нічого не робити, якщо мій тато пішов воювати за мене, хоча міг сидіти вдома. Я була тоді в київський області, а після повернулась в Київ і долучилась до фонду.
«Все навколо падає, а ти відчуваєш себе потрібним. Це дає сили рухатись»
А хто ви в цивільному житті?
М: Я була донедавна проєктною менеджеркою, керуючою закладів. А зараз звільнилась і розвиваю свій бренд джемів HEARTMELT.
А: Я діюча керуюча кав’ярні.
Як, на вашу думку, будувати місток між тилом і фронтом?
М: Тил має усвідомлювати, наскільки швидко рухається фронт і завдяки кому ми живемо своє життя. Кожен має бути залученим — хоч на трошки. А зі сторони військових класно працюють заходи, які організовують бригади: лекції, такмед, покази фільмів для цивільних. Це роблять Трійка, Хартія, Вовки Да Вінчі (зокрема, їх медслужба УЛЬФ) та інші. Мабуть, саме на таких подіях багато цивільних задумуються про службу.
А: Я думаю, що це робота двох сторін. Хоч я достатньо агресивна людина, але все одно вважаю, що агресію потрібно спрямовувати не одне на одного. Тил має включатись максимально: не можеш задонатити — відкрий банку, не можеш відкрити банку — зроби репост. Це база. Якщо всі будуть залученими — стане трошечки простіше.
«Якщо всі будуть залученими — стане трошечки простіше»
Розкажіть улюблену історію про волонтерство
М: Кожного разу, як їдемо в бік фронту, отримуємо купу запрошень в гості. Наприклад, був День саперів — нас запросили на вечерю з шикарною «поляною». Там був казан плова :)
А: Там навіть було вегетаріанське «меню»! Мені без м’яса накрили такий стіл — я була в захваті.
М: Їдемо наступного разу — кличуть на шашлики. Кожного разу відбуваються ці теплі прийоми зі смачною їжею. Ми жартуємо, що це «кешбек волонтерства» — і це найцінніше. Взагалі, всі улюблені моменти — це спогади зі сходу. Через те, що більшість нашого оточення і друзів знаходяться тут — ти із заунивної сірої людини тут перетворюєшся в живу.
А: Так, ти сидиш в кімнаті, оточена людьми, яких знала в Києві з абсолютно різних сфер життя, і дивуєшся цим відчуттям.
М: Ми намагаємось все передавати в руки, привозити особисто. І ця радість дорослих мужичків… Ці посмішки, ці очі. Що б ти не привезла — вони щасливі. Це вау. Ми кажемо «мужички», бо це дорослі дяді віку мого тата, які зустрічають нас, як своїх дітей.
А: І хочу додати, що важливо підтримувати збори не тільки медійних бригад. Ми бачимо цю різницю в динаміці, коли запускаємо збір для відомих і невідомих. Але саме немедійні військові — це часто піхота, завдяки якій ми зараз тут п’ємо каву. Це ті самі прості «мужички». Будь ласка, не ігноруйте збори фонду для них.
«Всі улюблені моменти — це спогади зі сходу. Ти із заунивної сірої людини тут перетворюєшся в живу»
Про що мрієте зараз?
М: Планувати вільно майбутнє з коханою людиною. Бути поруч і будувати плани. Народити двох дітей. Купити будинок. І козу. Камерунську козу :)
А: В тебе є я. Я житиму з вами *сміються* А я навіть не знаю. Мрію, щоб всіх повернули з полону.
Що додає вам віри і впертості продовжувати боротьбу?
М: Мрія про щасливе майбутнє з родиною, з дітьми в Україні додає впертості. Не скажу, що віри — але впертості точно, навіть коли руки зовсім опускаються.
А: Впертості додає оточення — друзі, військові, волонтери. Вони дуже сильно тримають. Інколи думаєш, що не вивозиш, але дивишся на своє оточення — як я можу їх підвести? Всім погано. Можна відпочити. Але вони не підводять мене — і я не можу підвести їх.
М: А ще одна одній додаємо віри і впертості :)
«Інколи думаєш, що не вивозиш, але дивишся на своє оточення — як я можу їх підвести?»
Які артефакти завжди з вами і допомагають триматися?
М: Це наші песи — Василина (моя) і Лілу (Аліни). Наші друзі, які завжди поряд, в усіх поїздках. Навіть в найгірші дні ти встаєш з ліжка, бо потрібно вийти погуляти. Вони додають життя. Якось везли сюди тачку, а назад повертались на Інтерсіті. Василина чемно їхала з нами :)
А: Моя зі мною тільки 3 місяці, але Лілу вже була усюди. Куди ми — туди й вона.
А що на ваших жетонах?
М: 061 — код мого рідного Запоріжжя, код моєї ідентичності.
А: «Кожна ніч кінчається ранком» — ця віра сидить десь в глибині. Все погане закінчиться чимось хорошим. А ще це фраза з книги «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, яку варто прочитати кожному.
І останнє: якщо уявити, що можете стати будь-яким персонажем гри — кого оберете?
А: Мені періодично здається, що ми і так в якійсь грі. Але в дитинстві я в них не грала, бо комп’ютер весь час займав старший брат :)
М: Я б обрала Катнісс Евердін, головну героїню «Голодних ігор». Вона класно стріляє з лука і вбиває поганців :)
