АРМІЙСЬКА АВІАЦІЯ: БЛІЦ ІЗ ЛЬОТЧИКАМИ ІВАНОМ ПЕПЕЛЯШКОМ І ОЛЕКСІЄМ ЧИЖОМ
Коли уявляємо супергероїв, то часто саме такими, які вміють літати. До 3 липня, Дня армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ, ми зустрілись з тими, хто здіймається в небо і тримає там землю. Іван Пепеляшко і Олексій Чиж роблять свою супергеройську роботу вже 14 років. Ми поговорили з ними про те, яка ця праця і шлях в ній, а ще про героїзм, авіаційну родину і спогади — теплі і болючі.
З Днем армійської авіації. З великою вдячністю до тих, хто працює свою сродну працю у повітряному просторі — і до тих, хто героїчно віддав за неї своє життя.
Привітайте авіаційну родину донатом на збір «Місія: Маяки» БФ «Огорта» для забезпечення їхньої роботи — підтримайте справжніх супергероїв.
Іване, Олексію, зі святом вас. Розкажіть про свою роботу.
І.: Ми — інструмент піхоти. Робимо все в її інтересах.
О.: Так, армійська авіація — частина Сухопутних військ. Наше пряме призначення — підтримка військ піхоти шляхом ураження або знищення живої сили противника, техніки противника (переважно броньованої) на передньому краї або в тактичній глибині. Армійська авіація може виконувати повітряні бої або спеціальні польоти (це і десантування, і медична евакуація). Тобто ми скрізь.
«Ми — інструмент піхоти»
І.: Як містяни відчувають, що таке війна і бойові дії? Це ракетно-повітряні атаки противника. Армійська авіація знайшла себе в тому, щоб знищувати повітряні цілі противника — шахеди.
О.: І робить це дуже успішно. Не можу сказати у відсотковому відношенні, але на ряду із перехоплювачами і з іншими силами, які залучені до протиповітряної оборони.
І.: Повітряний бій трохи нагадує Другу світову, коли в повітря піднімалися літаки, щоб знищити одне одного. Наша мета сьогодні — піднятися в небо якомога швидше, знайти ціль в повітрі і знищити її так, щоб вона своїми уламками не завдала шкоди цивільному населенню. Коли ти збиваєш шахед і він летить вниз — весь екіпаж радіє, але ти все одно думаєш: «Там же є хтось внизу: та хоч і лисички, звірятка, бурундучки». Шкребе серце просто від того, що це падає на наші території. Найкрутіше — це коли він повністю знищений. Вщент і в повітрі.
О.: Уламки також дуже небезпечні для вертольота і для екіпажу, тому потрібно завжди зберігати визначені параметри, по яким працюєш. Намагаюсь за це боротись, але льотчики у нас хоробрі, віддані і роблять все, щоб ціль була знищена якнайшвидше. Ось був прецедент, коли шахед міг влучити в групу людей і вже почав пікірувати, але льотчик, щоб зберегти життя цих людей, підійшов ближче, ніж можна. Він отримав поранення.
І.: Чим ближче ти до цілі — тим більша вірогідність ураження. І час на ураження менше. Льотчик пішов на цей крок, і це героїзм. Як ви відрізняємо, де героїзм, а де ні? Героїзм — це коли ти усвідомлюєш, що ризикуєш своїх життям. Усвідомлюєш, що вірогідність бути ушкодженим дуже велика. Героїзм — це самопожертва.
О.: Героїзм в тому, щоб зберегти життя іншим. Ти ставиш на одну чашу ціну власного життя, а на іншу — ціну життя інших людей або захист техніки. У нас є такі люди, чудові. Армійсько-вертолітна авіація — це родина з найкращих людей. Є багато випадків, в тому числі героїчних, про які ми не можемо, на жаль, розповідати.
«Ти ставиш на одну чашу ціну власного життя, а на іншу — ціну життя інших людей або захист техніки»
Чому обрали саме цю роль на війні?
І.: Не ми обирали професію — вона обрала нас. Я в небі з 2012 року, і іншої ролі не бачив для себе. Я робив те, чому вчився в університеті і потім в бригаді. І ось прийшов час, коли потрібно доводити, що ти щось можеш. Мені здається, що неможливо повністю розкрити себе в цивільній сфері. Саме війна, саме бій і ризик життю дає тобі зрозуміти who you are. Немає інших таких умов, щоб дати собі відповідь на це питання.
«Саме бій і ризик життю дає тобі зрозуміти who you are»
О.: Я на службі з 2010 року, а у небі з 2012. У нас є обов'язки по службі, які ми маємо виконувати. А глобально — зробити все, щоб не програти цю війну. І армійська авіація — досить гарний для цього інструмент.
«Зробити все, щоб не програти цю війну»
І.: Я глибоко переконаний в тому, що кожна людина хоче знайти себе і відчути повагу до себе. Особисто я керуюсь таким принципом: подобається — виходить — приносить користь. Хочеться відчувати, що не дарма прожив день. Це мій цивільний погляд на ваше питання.
А є ще військовий погляд. Бо коли ти прийняв присягу, відбувається домовленість між тобою і державою: ти зобов’язуєшся виконувати завдання в небі, а держава починає витрачати на тебе гроші. Шалені гроші. Ціна літального апарату — більше 10 млн доларів. Одна година польоту — 850 л палива. Щоб підготувати льотчика першого класу, потрібні сотні годин. Тому у 2022 році держава покладала надії на нас і нашу підготовку. Не було варіанту, що я раптом стану моряком :) Але навіть якби я мав чарівну паличку — нічого не змінив би. Немає нічого кращого для мене, ніж повітряний простір. Це моє місце сили.
«Немає нічого кращого для мене, ніж повітряний простір. Це моє місце сили»
Якими досягненнями своєї служби ви пишаєтесь найбільше?
І.: Наше найбільше спільне досягнення — це повернення в небо. 4 роки назад ми про це тільки мріяли, говорили про це по телефону кожного дня. Тож це для нас величне досягнення — те, що нам дозволили повернутися. Я зайшов у кабіну пілота, поставив ноги на педалі і почав думати — чи зможу. Політ відбувся, і я був щасливий, що мої травми не завадили. Ці травми заважають мені бігати, але не літати. Це досягнення для мене.
Яке завдання вам найбільше запам’яталось?
О.: Оборона Києва — це те, що запам’яталось на все життя. Але, сподіваюсь, ніколи не повториться.
І.: Вільне полювання на противника по трасам, які ведуть на Київ (це початок оборони Києва).
О.: Так, вертольоти на всіх напрямках шукали тоді самостійно колони і знищували їх. Спочатку армійська авіація працювала досить ефективно, але ця ефективність була можлива за рахунок живучості. Це не секрет, що багато бортів було збито, люди загинули. Бо підлітали на небезпечно близькі відстані. Була всім відома операція з перевезення військ і вантажів на Маріуполь (а назад — евакуація поранених). Був острів Зміїний — повністю захоплений росіянами, з налаштованою їх ППО, але туди летіли наші вертольоти і всі повернулися. Потім ми поступилися своєю ефективністю, щоб зберігати живучість. Навчилися стріляти з більш дальніх відстаней з режиму кабрування. Цим армійська авіація продовжує займатися і зараз.
Як, на вашу думку, будувати місток між тилом і фронтом?
І.: Ти або в армії, або для армії.
О.: Або не заважай :)
І.: Мені подобаються цивільні, які приєднуються до нашої сім’ї і пропонують шалені ідеї. Хоча перші 10 хвилин спілкування з військовими треба перетерпіти, бо ми скептичні :) Тому дивуюсь витримці деяких цивільних людей. Але якщо ці 10 хвилин витримати, то далі ми скажемо: «А чому ні? Давай!».
«Мені подобаються цивільні, які приєднуються до нашої сім’ї і пропонують шалені ідеї»
Про що мрієте зараз?
О.: Про мирне майбутнє.
І.: Мрію про Херсон. Щоб в Херсоні було спокійне життя.
Що додає вам зараз віри і впертості продовжувати боротьбу?
І.: Найцінніше, що у нас є — це наша авіаційна сім’я. Якби не було моїх побратимів — я б на половину здався. А друга половина — це моя родина. Тобто є моя сім’я-родина і є моя сім’я авіаційна.
О.: Це найбільші двигуни нашого життя.
«Найцінніше, що у нас є — це наша авіаційна сім’я»
Розкажіть улюблену історію з роботи.
О.: Це не дуже весела, але важлива для мене історія. Якось я перехотів літати. Колись, ще молодим лейтенантом, я приступив до виконання польотів уночі. І вчив мене інструктор, який за словом у кишеню не ліз – тоді я почув багато нового про свій зір і слух (а чув той крик досить добре :). Тож я вирішив, що це не моє, і був готовий писати рапорт. Нащо на мене витрачати паливо?
Повертаючись додому зі своїм колегою Сергієм, який виконував польоти з цим же інструктором переді мною, я поділився з ним своїми думками, на що він відповів: «Ти шо, дурак? Якби я писав рапорти, коли на мене кричать у польоті, то паперу в штабі не вистачило, але я ж літаю далі». Я досі вдячний йому за ці слова, бо вони надали мені впевненості – більше таких думок не було. На жаль, Сергій загинув на війні в 2022 році.
І.: В авіації дуже багато веселих історій, але вони завжди пов’язані з людьми. А багатьох з цих людей вже немає тут.
Які артефакти завжди з вами і допомагають триматися?
О.: Це гусаки, яких нам подарувала волонтерка Неля. Вона нам дуже допомагала, коли ми лежали в госпіталі.
І.: Ставила нас на ноги.
О.: Навіть просто приходила поспілкуватися і усміхнутися — і вже ставало легше переживати цей день.
І.: Цих гусаків зробив вручну хтось з її знайомих.
О.: Кладеш його в кабіну — і одразу згадуєш ці позитивні моменти, стає легше виконувати завдання.
А що на ваших жетонах?
О.: У мене всюди вертольоти — от ще один буде :) Багато вертольотів не буває.
І.: Я — з фанатів Мі-8, бо віддав йому багато часу. Він, можливо, врятував мені життя 8 березня 2022 рок, коли нас збили (тоді Іван і Олексій потрапили в полон, в якому провели 36 днів, — прим. ред.) Тому у мене тепер ударна пара Мі-8.
Якщо уявити, що ви можете стати персонажем гри чи кіно — кого оберете?
І.: Одна з причин, чому я обрав вертольотний напрямок — це мультик про Карлсона в дитинстві :) Він має можливість літати коли завгодно без заправки палива, дозволу на польоти і заповнення льотних книжок — просто взяв собі і полетів! *сміються* Це чудово. Я був би Карлсоном. Беззубик теж прикольний з «Як приборкати дракона». Правда, йому там хвіст трохи підбили, але потім все було добре.
О.: Я теж був би супергероєм, який вміє літати :)
Носи символи, що об'єднують. Замовляй жетон RBTNK, як у Івана та Олексія, долучайся до нашої спільноти та допомагай справжнім супергероям — роби донат на збір «Місія: Маяки» БФ «Огорта» на системи світлової підтримки для екіпажів.
0 comments
There are no comments yet.